Коли в команді обирали хто з нас підсилюватиме ту чи іншу тему епізодів, думати про мову зголосились двоє: Дарина Шутяк та Катя Сорохманюк.

Для нас це стало таким доречним символізмом, адже мова — це завжди про стосунок. Стосунок між людьми.

Текст, який зараз перед вашими очима, написаний у діалозі. Це наша спроба дослідити як і чи мова впливає на наші щоденні дії та рішення через питання та пошук відповідей на них.

‍Для чого пильнувати за мовою? 

Ми у ЗМІN вразливо та вимогливо ставимось до комунікації: віримо, що те, як ми говоримо, називаємо явища та процеси впливає на наше майбутнє. Формує нову норму у суспільстві. 

Мова не виконує тільки описову функцію — вона конструює те, як ми запам'ятовуємо осмислюємо, відтак реагуємо. 

У 1974 році психологи Джон Палмер та Елізабет Лофтус провели експеримент, який мав на меті дослідити феномен взаємодії між мовою та памʼяттю. Суть полягала у тому, що учасниками показували коротке відео автотрощі, після якого їх просили відповісти на декілька питань, ключове з яких стосувалось швидкості автомобілів. Найважливішою частиною експерименту стало те, за допомогою яких ДІЄСЛІВ будувались ці питання:

“About how fast were the cars going when they hit each other?”

“About how fast were the cars going when the smashed into each other?”

*Для кращої ілюстрації відмінності — залишили приклад англійською мовою.

Група людей, які отримали питання щодо швидкості з використанням слова smashed, відповіла, що автівки їхали зі середньою швидкістю близько 65 км/год, а та група, яка відповідала на питання з hit, — близько 55 км/год. 

‍

Чому цей кейс є добрим прикладом для того, щоб побачити вплив мови? 

Мова стає рамкою, що окреслює попередній досвід. Зміна всього одного дієслова виявилася здатною викривити відтворення фактів, продемонструвавши вирішальну роль мовних формулювань у реконструкції події. 

Що таке слово? 

Ми називаємо те, що бачимо, але назване також впливає на те, як ми бачимо.

Слово спільне, а досвід за ним — не обов’язково. 

За ним стоять різні спогади, асоціації та емоції. Тому, говорячи з іншими, важливо не лише точно формулювати власну думку, а й перевіряти чи однаково ми розуміємо ключові слова. Що абстрактніше поняття, то більший ризик того, що різні люди вкладатимуть у нього різне значення. Різноманітний прожитий досвід і складніше мислення допомагають бути чутливішими до контексту та досвіду іншої людини. Це дає поштовх уважніше ставитися до мови і розуміти: кожне слово може запустити цілий когнітивний цикл: створити рамку для інтерпретації, осмислення та дії.

Словами ми структуруємо й інтерпретуємо прожите. Відчуття — це щось абстрактне, але коли ми їх називаємо, вони отримують форму. Наприклад, неприємне відчуття в животі ми можемо назвати тривогою. Назвавши його, ми виокремлюємо цей стан, звертаємо на нього увагу, можемо подумати про його причини й вирішити, що з ним робити. Тобто слово допомагає не лише описати досвід, а й зробити його доступним для осмислення і дії.

Так внутрішній досвід отримує форму, якою вже можна поділитися з іншою людиною і разом про нього думати.

Якщо слово допомагає нам описати досвід, то як воно впливає на те, що саме ми помічаємо, як це розуміємо і як діємо в результаті? 

Дія — це вже наслідок. Перед нею відбувається багато свідомих і несвідомих когнітивних процесів: сприйняття, активація пам’яті, інтерпретація, увага, свідомий доступ, формування можливих дій, вибір дії і зрештою сама дія.

Ці процеси не працюють як проста лінійна послідовність. Вони можуть накладатися, повторюватися і впливати один на одного.

Один зі способів пояснити, як ці процеси поєднуються в цикл від сприйняття до дії — когнітивна модель LIDA (Franklin et al., 2007).

Основна гіпотеза LIDA полягає в тому, що мислення складається з коротких когнітивних циклів: ми сприймаємо ситуацію, надаємо їй значення і обираємо внутрішню або зовнішню дію у відповідь. Складніші процеси — обмірковування, планування, уява чи нестандартне вирішення проблем  потребують уже багатьох таких циклів.

Так ми можемо вирішувати і прості речі :що з’їсти на сніданок,  і значно складніші: на чому зосередитися сьогодні, щоб наблизитися до життя, якого хочемо через 5-10 років.

То яке місце займає слово у всіх цих процесах?

Перший етап — сприйняття.
Сенсорний сигнал → ознаки → розпізнавання → категоризація.

Сприйняття — це не фотографування реальності. Мозок обробляє те, що ми бачимо, чуємо і формує уявлення про побачене. Наприклад, людина бачить собаку, який спокійно лежить у дворі. Якщо поруч є табличка «Злий пес», ми швидше звернемо увагу на його розмір, погляд, положення тіла, зуби чи рухи й категоризуємо ситуацію як потенційно небезпечну. Сам пес не змінився. Але слова вплинули на те, які ознаки ми виділили і як будемо розуміти побачене.

Другий етап — активація знань.
Пам’ять → попередній досвід → асоціації → контекст.

Тут мозок співвідносить побачене з тим, що вже знає. У випадку з собакою табличка «Злий пес» активує пов’язані знання й досвід: собака може гарчати, вкусити, це буде боляче, краще не заходити на територію. А ще — спогад про те, як два роки тому собака вкусила подругу і вона дуже злякалася. Тобто слово не лише впливає на те, як ми категоризуємо ситуацію, а й на те, які знання, асоціації та очікування активуються далі.‍

Третій етап — інтерпретація.
Побачене + активовані знання → значення ситуації.

Тут мозок поєднує те, що ми бачимо, з уже активованими знаннями та досвідом і формує відповідь на питання: «Що тут відбувається і що це означає для мене?».

Ми бачимо собаку у дворі, читаємо «Злий пес» і згадуємо, що собаки можуть вкусити. З цього формується інтерпретація: «Якщо я зайду у двір це може бути небезпечно».

Слово вже не лише впливає на те, що ми помітили й згадали, а стає частиною того, якого значення ми надаємо ситуації.

Четвертий  — увага.
Що зараз отримає пріоритет.

Увага визначає, що з усього доступного зараз стане для нас найбільш важливим. Ми починаємо уважніше стежити саме за собакою: чи підняла вона голову, куди дивиться, чи рухається в наш бік.

П’ятий  — свідомий доступ.

Те, що отримало пріоритет уваги, стає доступним для свідомого осмислення: «Ось що зараз відбувається і на це треба зважати». На цьому етапі сформоване раніше сприйняття, досвід, інтерпретація й увага поєднуються в те, що ми вже свідомо розуміємо про ситуацію. Цей пес може бути небезпечним, тому мені треба вирішити, як діяти далі.

Шостий етап — можливі дії.

Після того як ситуація стала зрозумілою, мозок формує кілька можливих способів дії. Пройти далі, обійти двір, почекати, покликати господаря або взагалі не заходити. Наше попереднє сприйняття й інтерпретація вже впливають на те, які варіанти дії взагалі здаються нам можливими й доречними.

Сьомий етап — вибір дії.

Дія не виникає миттєво. Вона є результатом попереднього сприйняття, активованого досвіду, інтерпретації ситуації та оцінки можливих варіантів. Людина може вирішити не заходити у двір і подзвонити господарю.

Чи може забракнути слів для опису досвіду або інтенції до дії?

Часом нам, як команді, бракує слів, термінів, словосполучень, які вже існують. Складається враження, що ми, як суспільство, не вміщаємось у ті формулювання, які з нами вже певний час. Не весь досвід легко назвати буквально. Коли явище складне або абстрактне, ми часто звертаємося до метафор — розуміємо одне через інше, більш знайоме. 

Оскільки абстрактні поняття можуть сприйматися по-різному, метафора допомагає задати рамку: підсвітити одні ознаки явища й відсунути інші на другий план.

Метафора гранату дозріла під час взаємодії лідерів та лідерок різних спільнот у просторі Креативної резиденції МС6 у Славському. Іскрою для цих роздумів стала цитата мандрівника Павла Халебського: “Ця благословенна країна схожа на гранат, привабливий зовні й поживний всередині”. Ми бачимо у цьому фрукті символізм партнерської мережі, де кожне зерно унікальне, на своєму місці, і без якого гранат не буде цілісним. 

Наскрізною ниткою діяльності ЗМІN впродовж 2025 та 2026 років є концепція “ризоми”. Слово французького походження, яке буквально означає “кореневище”, кореневу складну систему. Водночас — окреслює філософську концепцію, яку розробили та описали Жиль Делез та Фелікс Гваттарі у праці “Тисяча Плато” (Mille Plateaux, 1980). Ця метафора стала для нашої команди вдалим маяком, щоб виобразити наш намір будувати якісні системи та звʼязки, де нові ідеї та рішення можуть утворюватись на перетинах.

Починаючи цю пригоду вдвох, ми хотіли дослідити, як слово перетворюється на дію. Наукові експерименти, когнітивні моделі та філософські метафори приводять нас до одного важливого усвідомлення: мова — це завжди про стосунок.

Коли ми пильнуємо за своїми словами, перевіряємо та синхронізуємо значення понять, шукаємо нові метафори для опису складного досвіду, ми стаємо чутливішими до контексту інших. Мова створює рамку, у якій ми зустрічаємося. І від того, якими словами ми цю рамку спільно наповнимо сьогодні, залежить те, які рішення ми приймемо і в якому суспільстві опинимося завтра.

**Інформація з досліджень оброблялась за допомогою штучного інтелекту.