Повернутися до матеріалів

Жінки та вплив через мистецтво

Матеріали

8 хвилин

08 березня 2025

Одним з ключових фокусів діяльності ЗМІН є переосмислення спадщини, пошук нових імен чи перевідкривання тих, які мали не достатньо голосу.

Сьогоднішня рамка наповнена жіночими іменами мисткинь та проєктами партнерської мережі, які їх увиднювали.

Олександра Екстер

1882-1949

Олександра Екстер – українська авангардна художниця, сценографка. Навчалася в Київському художньому училищі, а також – Академії Жуліана та Академії Ґранд-Шомʼєр у Парижі.

На початку 1918 року організувала в Києві майстерню живопису та декоративного мистецтва. Серед її учнів – Борис Аронсон, Вадим Меллер, Климент Редько, Анатоль Петрицький та багато інших. Співпрацювала з народними майстрами вишивки, була художньою керівницею артілі у Вербівці.

З 1925 року жила у Франції, викладала в Академії сучасного мистецтва Фернана Леже. Ілюструвала книги. Поєднувала українську традицію з європейським модернізмом.  

Серія книг «Історії українських митців» розповідатиме про життя та творчий доробок українських митців та мисткинь 20-го століття, спадщиною котрих може і повинен пишатися кожен з нас.

Перша книга – розкриває історію життя та творчості української авангардистки та реформаторки Олександри Екстер. Авторкою стала Анна Лодигіна.

Ідея проєкту «Історії українських митців» народилася та втілюється спільно командами Projector Publishing, Projector Foundation тa Фундацією ЗМІN.

Соломія Крушельницька 

1872-1952

Соломія Крушельницька – оперна співачка. Закінчила Львівську консерваторію. У 1893-1920 виступала на найвідоміших оперних сценах світу – у Варшаві, Парижі, Мілані, Неаполі, Римі, Буенос-Айресі. Гастролювала у Львові та Одесі.

Виконавиця  близько 60 оперних партій, зокрема у творах Дж.Верді, Дж.Пуччіні, Р.Вагнера, Р.Штрауса. Вільно володіла вісьмома мовами. У 1920-х роках виступала як концертно-камерна виконавиця. Здійснила кілька концертних турне містами Західної України. Активно пропагувала вокальні твори українських композиторів та українські народні пісні. Викладала у Львівській консерваторії.

«Ґранд-тур. Соломія Крушельницька: українська примадонна світових сцен» – виставка, яка створювалася, аби розповісти про тріумф українки на оперній сцені спочатку для іноземної аудиторії оперного Фестивалю Пуччіні в Італії. 

Впродовж серпня-жовтня 2024 її вперше показали в Україні. За підтримки Фундації ЗМІN був виготовлений україномовний варіант виставки. 

Особливість виставки:

  • багатошарова конструкція, що поєднує інформаційні матеріали про карʼєру та життєвий шлях Соломії Крушельницької;
  • унікальні архівні фотографії та аудіозаписи;
  • можливість почути голос української сопрано: понад столітні архівні записи арій з опер «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні та «Валькірія» Р. Ваґнера у виконанні С.Крушельницької.

Софія Караффа-Корбут

1924-1996

Софія Караффа-Корбут – майстриня книжкової графіки та ілюстрацій. Вищу художню освіту здобула у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. Від початку своєї кар'єри брала участь у численних мистецьких виставках, як всеукраїнських, так і міжнародних.

Авторка численних ілюстрацій до дитячих книжок, зокрема до творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Мала виразний стиль, який поєднував книжкову графіку та ліногравюру. Співпрацювала з видавництвом «Веселка», ілюструючи книги, які стали знаковими для дитячої літератури України.

«Софія Караффа-Корбут. Повернення» – виставково-просвітницький проєкт, який був спрямований на вшанування та популяризацію творчої спадщини української художниці. Проєкт охоплював реставрацію, оцифрування та експонування її творів із фондової колекції Дому Франка, а також просвітницьку програму.

Е-каталог графічної Франкіани, що зберігається у Домі Франка, можна оглянути тут.

Проєкт присвячений 100-річчю від дня народження видатної української художниці та втілювався у партнерстві зі ЗМІN.

Поліна Райко 

1928-2004

Поліна Райко – українська художниця, представниця наївного мистецтва з міста Олешки Херсонської області. Почала малювати у 69 років після трагічних втрат: у 1994 році загинула в автокатастрофі донька, наступного року помер чоловік, син потрапив до виправної колонії. Поліна залишилася сама у порожньому будинку і тоді взяла в руки пензля і фарби та почала заповнювати порожнечу яскравими малюнками. Фантастичні звіри та птахи, природа, її родина, янголи та русалки, ілюстрації до українських народних пісень – в її всесвіті гармонійно співіснували християнські та язичницькі образи й навіть радянське минуле. За два роки її будинок перетворився на суцільну інсталяцію – малюнки щільно вкрили всі стіни, двері, стелі, літню кухню, хвіртки, паркани й гаражні ворота. Поліна Райко розписала навіть надгробні пам'ятники чоловікові й синові на цвинтарі. 

Будинок Поліни Райко є унікальним об’єктом культурної спадщини. Цінність її творчості була підтверджена багатьма українськими дослідниками.

На весь світ Поліна Райко стала відомою після воєнного злочину, який здійснила російська армія 6 червня 2023 року – підрив греблі Каховської ГЕС, внаслідок чого було затоплено понад 80 населених пунктів у дельті Дніпра, і серед них місто Олешки. Розписи в будинку, зроблені по глиняному тиньку, були здебільшого знищені, а те, що вціліло – сильно пошкоджене.

Першу книгу про Поліну Райко «Дорога до раю» створила ГО Центр культурного розвитку «Тотем» у 2005 році – тоді було важливо задокументувати спадщину. У 2024 році «Тотем» створив нове видання «Поліна Райко: невидиме»

Особливість книги «Поліна Райко: невидиме»: 

  • включає і попередні, і нові дослідження;
  • 268 ілюстрацій;
  • доповнене світлинами будинку, які були зібрані у людей, які побували в будинку в Олешках в різні роки;
  • містить архів малюнків Поліни Райко на папері, врятований кураторкою Оленою Афанасьєвою у 2004 році;
  • містить елементи доповненої реальності (AR).

Аліна Ламах 

1925-2020

Аліна Ламах  – майстриня художнього текстилю. Закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Від 1957 – учас­ниця всеукраїнських, всесоюзних, зарубіжних мистецьких виставок. Авторка гобеленів, графічних пейзажів і натюрмортів. 

«Пам’яті тої, що пам’ятає» – виставка, яку Jam Factory Art Center розробили задовго до початку повномасштабного вторгнення і майже не змінювали. Ключові сюжети виставки: збереження та відтворення пам’яті (в тім числі, пам’яті про мистецтво минулого) як про художній метод; критичний погляд на ієрархізацію та політичне конструювання ґендерної, національної та жанрової приналежности в опресивних системах (радянській, зокрема); роздуми про витіснені ідентичності, приховані життя та (художні) засоби повернення їх до суспільного надбання сьогодні. І, врешті, свобода художниць та художників, релевантна поза часом та географією. Прологом дослідження та осердям виставки стала історія життя і творчої практики Аліни Миколаївни Ламах (1925–2020). 

No items found.

Подібні матеріали

Читати більше
Читати більше